В ликах присланных, пытается узнать он её,
Боль рисует её образ в подсознаньи,
Убивая боль, он убивает и её,
Смертоносною стрелой на расстояньи.
Вспоминанья словно тени в клетках век,
Оживают и уносят в подсознанье,
Там где он по прежнему желанный ,
Где она царит, не властвуя над ним..
Злые тени проползают по стене,
Что-то шепчут ему снова обо мне.
Ночь мятется и тоскует за окном,
Ну а он по прежнему, о том,
Размышляет, как от дум тех тягостных уйти,
Как пройти, чтобы не встретить на пути,
Как вернуть, не возращаяся назад,
Как пройти живым чрез жизни этой ад...
И зарыться бы в подушку до зари,
И забыться пока светят фонари,
Тихо ночь в окно стучится за стеклом
А она лишь вспоминаний перезвон.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
